Медицинская консультация

Последний номер журнала

Вередували вереднички…

Вередували вереднички…

Більшість батьків знає, як доглядати за дітьми, годувати їх і оберігати від різних захворювань. Вони порівняно швидко помічають відхилення від нормального фізичного стану і намагаються їх усунути. Значно рідше дорослі звертають увагу на психологічні особливості розвитку дитини, що призводить до порушення елементарних норм виховання. Важливим елементом психічної діяльності дітей є звички. Вони допомагають економити нервово-психічну енергію, полегшують і спрощують виконання часто повторюваних дій.

Як і чому виникають хороші і шкідливі звички у дітей?

Особистість — це індивідуальність, неповторна своєрідність психічних і фізичних особливостей, їх поєднань, форм, ступеня вираження, які властиві певній особі і відрізняють її від інших людей. Поряд з індивідуальними кожна особистість визначається і загальними, спільними з іншими рисами. Усі істотні ознаки особистості наявні лише в дорослої, повністю сформованої людини, у якої психічні процеси вже усталилися, натомість у дитини вони щойно формуються.

У процесі формування особистості вирішальними є грудний та дитячий вік, коли закладаються структурні основи психіки людини, коли дитина відкриває для себе навколишній світ, виділяє з нього своє «я», вибудовує стосунки між «я» і середовищем.

Дитина народжується без будь-яких соціальних моделей поведінки, вона має лише природжений біоенергетичний потенціал (відчуття голоду, спраги тощо). Специфічно людські психічні особливості, здібності, форми поведінки формуються під впливом умов життя у суспільстві, цілеспрямованого і спонтанного навчання та виховання. Фізіологічною основою психічних властивостей є не вроджені нервові механізми, а створені прижиттєво функціональні системи. Достеменно доведено, що можливість стати людиною, закладена в немовляті, без нормального спілкування за 3–5 років втрачається назавжди.

Новонароджений ще не має власне психіки, але вирізняється темпераментом – природженими стійкими індивідуальними біологічними особливостями, які визначають загальний тип вищої нервової діяльності. На основі темпераменту формуються характер і особистість дитини. Тут доречно вказати на фактори, які негативно впливають на організм маляти у період внутрішньоутробного розвитку (особливо у перші тижні і місяці): інфекційні захворювання у матері, прийом деяких лікарських засобів, вживання алкоголю, куріння, невідповідні умови праці. У таких випадках ймовірні аномалії розвитку, численні спадкові захворювання, що нерідко порушують нормальний розвиток особистості. У таких дітей шкідливі звички виникають частіше.

До трьох років у дітей формуються певні навички (наприклад, вміння одягатися), що є результатом неодноразового повторення якоїсь дії, автоматизованим компонентом розумової діяльності людини. Часте і послідовне повторення дії переходить у звичку, яка є стійким способом поведінки дитини. Реалізація звички стає потребою організму. Скажімо, в немовляти вже в перші місяці життя при регулярному годуванні закріплюється звичка прокидатися через певні проміжки часу. Правильне виховане дошкільнятко ніколи не сяде за стіл, не помивши руки. При наявності звички відпадає потреба контролювати дитину.

Як можна оцінити роль звичок у житті дитини?

У процесі розвитку виникають і закріплюються насамперед елементарні звички з різних сфер психічного життя людини (мовної, рухової, гігієнічної). Прості звички більше проявляються у поведінці і мало впливають на характер особистості, її розум, інтереси. Складні звички, які відображають розумовий та моральний бік психіки, з’являються пізніше. Царина їх прояву набагато ширша. Звичними стають конкретні форми стосунків з оточенням, звички проявляються у вчинках і діяльності дитини. Вона відчуває потребу у використанні звичок, що приносить задоволення. За умов, у яких неможливо нормально реалізувати свої звички, виникає неспокій і розгубленість. Для дітей шкільного віку важлива низка складних звичок, якими визначається їхнє ставлення до праці і навчання. У них також виробляються звички бути правдивими, ввічливими, стримувати себе в напружених ситуаціях, допомагати ровесникам.

Навички і звички формуються через взаємозв’язки індивідууму із зовнішнім середовищем. У корі головного мозку утворюються умовнорефлекторні зв’язки, які об’єднуються в ланцюг, у функціональну систему і відносно міцно закріплюються. Цю систему (певне чергування процесів збудження і гальмування) І. Павлов назвав динамічним стереотипом. Діяльність, що відбувається на основі динамічного стереотипу, протікає швидко і без перешкод, створює позитивний динамічний фон. Така особливість людської психіки розвантажує свідомість від постійного напруження, необхідного зосередження на окремих елементах діяльності, дозволяє безпомилково і легко виконувати складні дії.

Ось чому значення звичок у життєдіяльності людини важко переоцінити. Привчання до самообслуговування і посильної роботи у дошкільному віці закладають основу любові до праці, самостійності. Своєчасно закріплені гігієнічні звички підвищують загальну культуру дитини, запобігають захворюванням. Привчаючи малу дитину до діяльності у різних обставинах, ми даємо їй поняття про норми життя у суспільстві ще задовго до того, як вони будуть нею усвідомлені.

Іноді батьки вважають достатнім виховати в дитині усвідомлення необхідності певної дії за певних умов. Але цього замало. Між розумінням і звичками часто виникає розрив. У такому разі дитина, знаючи, як діяти у якійсь ситуації, не виконує навіть елементарного. Тому зусилля дорослих мають бути скеровані передусім на усунення такої невідповідності, оскільки виховання, за А.Макаренком, — це насамперед прищеплення корисних звичок.

Формування корисних звичок – справа тривала і нелегка. Дитина сприймає зовнішні вимоги тільки тоді, коли має достатній ступінь активності і емоційні стимули. Важливою умовою виникнення ланцюга умовних рефлексів – нервової основи звичок – є достатня сила подразників і певне їх життєве значення. Навички і звички, які збігаються з потребами дитини, засвоюються швидко і є стійкими. Наприклад, використовуючи прагнення дошкільнят до самостійності, легко прищепити їм навички самообслуговування, які згодом переростають у корисні звички. Велике значення для закріплення звичок має єдність вимог до дитини всіх членів сім’ї. Наполегливість і систематичність вимог – також необхідна умова прищеплення корисних звичок. Але виховання не можна перетворювати у муштру. Контроль і заохочення належить здійснювати спокійно і ненав’язливо.

Чому виникають шкідливі звички?

На жаль, здебільшого вони є наслідком поганого виховання. У немовляти вони сигналізують про якийсь дискомфорт (у цьому віці психічне тіло тісно пов’язане з фізичним). Несвоєчасне чи неправильне годування, поганий догляд за чистотою тіла є причиною неспокою, крику. Це може закріпитися, і постійне вередування може стати стилем поведінки.

Особливо погано на дитячу психіку впливає бідне на емоційні стимули середовище. Недостатнє виховання, надмірна жалісливість, пристосування всіх членів сім’ї до необґрунтованих і несвідомих бажань дитини зумовлюють виникнення у неї шкідливих звичок, надто таких, що стосуються годування і засинання.

Починаючи з дошкільного віку, дитина, опановуючи практичними навичками, переймає в дорослих їхні звички. Тож справді нелегко відучити маля гризти нігті, коли ця звичка є в його матері.

Шкідливі звички, на відміну від корисних, вкорінюються значно швидше і найперше у тих випадках, коли відсутнє цілеспрямоване виховання. Якщо не прищеплена корисна звичка, зазвичай виникає погана. Це пояснюється так: при зіткненні з різними життєвими явищами дитина не завжди знаходить найкращий спосіб діяльності. Вона керується внутрішніми мотивами і, не маючи певних моральних засад, вибирає для себе найлегший варіант. Того, що він суперечить суспільним нормам і, ставши звичкою, може бути шкідливим, дитина не усвідомлює. Так, закріплюється неохайність, неакуратність, звичка привласнювати чужі речі.

Негативно на психіку дитини впливають скорочення або й повна відсутність періоду грудного вигодовування, часта і тривала відсутність матері протягом дня, через що нерідко може виникати схильність до невротичних реакцій.

Дитяча нервовість пов’язана також і з вродженими особливостями нервової системи. Рідше виникають неврози в осіб з сильним, врівноваженим, рухливим темпераментом. Безпосередньою причиною дитячої нервовості часто буває психічна травма, перенесене важке захворювання, нездорова обстановка в сім’ї, неправильне виховання. За двох останніх умов невроз залишається на тривалий час, доки актуальною є причина його виникнення. Важливо знати, що у нервових дітей частіше формуються шкідливі звички (вони гризуть нігті, вередують, неслухняні). Тоді паралельно з перевихованням треба негайно усунути причини невротизації, лікувати нервовість. Без кваліфікованої лікарської допомоги вже не обійтися.

Звикаючи до особливостей своєї дитини, батьки інколи не помічають деякі погані звички, аж поки на них не зверне увагу хтось сторонній. Боротися зі шкідливими звичками розпочинають відразу, як тільки їх помітять. Робити це варто планомірно, поступово, наполегливо, подеколи навіть хитро. Зусилля, скеровані на усунення шкідливої звички, а не на її причини, неефективні.

Найпоширеніші шкідливі звички у дітей

Хочу на руки! Немовлятам подобається, коли їх беруть на руки. Вони швидко звикають до такої ласки і криком домагаючись свого, підкоряють, нерідко досить успішно, волю дорослих. Як виникає ця звичка?

Коли немовля спить, у домі все затихає, а коли не спить, ним постійно займаються, хоча без будь-якої шкоди для розвитку можна періодично залишати його на самоті. У віці 4-5 місяців звичка до постійного перебування в товаристві дорослих закріплюється. Як тільки мати виходить з кімнати, дитина голосним плачем виявляє своє невдоволення, бо не вміє проводити час на самоті. Ще більше докучливе звикання немовляти до перебування на руках. Воно може проявлятися вже на третьому місяці життя у тих дітей, яких занадто часто беруть на руки. Мабуть, не всім батькам відомо, що постійне перебування на руках сповільнює правильний розвиток хребта і рухову активність немовляти.

Інша річ, коли дитину турбує здуття живота, і плаче вона через відчуття болю. Тоді на руках матері маля справді знаходить полегшення. Однак, як правило, на четвертому місяці кольки вже не турбують і дитина рідко плаче без причини, але звичка може закріпитися.  Дитя вже знає, як треба діяти, аби домогтися свого і бути на руках. Кожна поступка батьків посилює вимогливість, настирливість і закріплює шкідливу звичку. Така дитина забирає у дорослих весь час і не дає можливості виконувати найнеобхіднішу домашню роботу. У глибині душі навіть з’являється злість на малого деспота, але його не завжди починають перевиховувати. Але перевиховувати вередливу дитину треба для її ж добра.

Нагодовану і не втомлену дитину залиште наодинці в кімнаті. Дайте їй нову іграшку. Не зважайте на бурхливий протест. За якийсь час з малим можна погратися, але не беручи на руки. Деякі діти задовольняються, навіть чуючи голос матері. Якщо дитина другого півріччя життя не бажає залишатися в ліжечку чи манежі, помістіть її на застелену килимком підлогу. Така зміна місця часто впливає позитивно. Відучити від рук вдається звичайно протягом тижня.

У немовлят спостерігається ще одна негативна звичка – криком і плачем досягати бажаного. Частий плач посилює нервовість і сповільнює розвиток дитини. Після задоволення усіх потреб маляти на крик-домагання можна не реагувати.

Проблеми засинання. У немовлят вони найчастіше пов’язані зі звиканням до рук. Маля хоче спати, втомлене, але досить з ним наблизитися до ліжечка, воно кричить і з рук іти не хоче. У дитини поступово розладнується режим денного сну, вкладання до ліжка стає проблемою. Батьки погоджуються з новим розпорядком і не зважають на те, що це шкідливо.

Зміцнення організму дитини у процесі росту зменшує потребу у сні, тому недоцільно примушувати спати її так, як раніше. Не треба також швидко позбавляти малюка денного сну, який корисний протягом всього дошкільного періоду і навіть у перші роки навчання у школі. Відпочинок посеред дня робить дитину спокійнішою, зміцнює її нервову систему.

Боротися з небажанням спати на першому році життя просто. Коли прийшов час лягати спати, покладіть дитину в ліжечко, побажайте їй доброго сну і залиште саму. Спершу вона протестуватиме, буде криком виявляти своє невдоволення, але згодом засне. Через 5-6 днів тривалість плачу зменшиться, протести припиняться. Небажано, щоб під час плачу перед сном з’являвся хтось з дорослих, бо це тільки посилить крик. До переборювання страху перед темнотою дитину привчають обережно, зміцнюючи одночасно її нервову систему.

Деякі малята краще засинають після казки чи колискової.

Щоденна незмінна практика виробляє звичку і запобігає вередуванню.

Смоктання соски. Нині соски входять до набору предметів догляду за новонародженими, але чимало педіатрів вважають їх шкідливими, антигігієнічними предметами, які порушують ріст зубів.

Соска допомагає при здутті животика, часто запобігає смоктанню пальця. Проте корисною її можна вважати лише в перші 3-4 місяці життя. Потім вона стає зайвою і навіть шкідливою.

Коли дитина засинає, соску забирають. До півроку її дають ненадовго, або задовольнити смоктальні рефлекси дитини, до року варто цілком відучити від неї. Цим також запобігають негативному впливові на зуби.

Батьки повинні знати, що соска не конче потрібна всім дітям. Деякі новонароджені самі відмовляються від неї, не намагаються смоктати пальці чи пелюшки, отже, мають помірний інстинкт смоктання і без соски можуть обійтися взагалі.

Це – не звичка

Відхилення в поведінці дітей нерідко є наслідком або проявом порушення розвитку особистості, викликаного різноманітними захворюваннями, несприятливими умовами середовища. Такі порушення набувають сталих форм, їх помилково вважають шкідливими звичками. Це неврози, які виділяються якоюсь однією ознакою: нічне нетримання сечі, затинання, тіки. Зазвичай початок неврозу пов’язаний  з психогенним фактором, який діє лише один раз (наприклад, переляк) або протягом тривалого часу (переживання, конфліктна ситуація в сім’ї). Перелічені захворювання частіше виникають у дітей, виснажених різноманітними гострими і хронічними  недугами та інтоксикаціями.

Поряд з односимптомними неврозами спостерігаються різноманітні патологічні реакції особистості – вчинки та дії, які є реакцією протесту, компенсації та імітації. Спочатку вони не мають хворобливого характеру і виникають у відповідь на певний конфлікт у конкретному середовищі. При несприятливих умовах реакції частішають і можуть повторюватися без будь-якої причини. До них приєднується невротичний компонент, коливання настрою, збудливість. Отже, те, що спочатку є реакцією-відповіддю, а потім звичкою, перетворюється у хворобу.  Тут педагогічні методи менш ефективні. Дитина потребує допомоги фахівця.

Стаття із журналу "Фармацвт Практик"

 

 

 

 

 

 

Дата публикации: 1 Декабря 2017

Нравится