Медицинская консультация

Последний номер журнала

А який ти патріот?

А який ти патріот?

Патріотизм органічно притаманний людині з перших років життя. Це почуття стихійно виникає у дитини спочатку за аналогією з тваринним інстинктом захисту власної території чи зграї, потім — як звичка до своєї домівки, міста, села… А ось свідомий патріотизм формується (чи не формується) під дією різних факторів — сім’ї, школи, настроїв, що панують у суспільстві і тиражуються через ЗМІ та соціальні мережі. І тоді людина зрештою стає або самовідданим ідейним патріотом своєї країни, або байдужим обивателем чи навіть симпатиком іншої держави…

Трохи статистики

За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2018 р., патріотами себе вважають 82% громадян України. Тільки 13% мають протилежну думку, ще 5% не змогли від­повісти.

Для держави, яка переживає свої не найкращі часи, це вкрай обнадійливі цифри. Прикро, звичайно, що активізації патріотичних почуттів сприяли трагічні події — російська агресія, анексія Криму, сепаратистські настрої частини українців. Але патріотичний підйом спричинив не стільки сам факт ворожої агресії, скільки мужність і готовність до самопожертви захисників нашої Вітчизни, самовід­даність волонтерів, консолідація всього народу в момент загрози. Як сім’я забуває про матеріальні проблеми і дрібні негаразди, коли трапляється справжня біда, так і народ об’єднується перед серйоз­ною загрозою суверенітету і незалежності своєї держави.

Що таке патріотизм?

Патріотизм (від лат. patria — батьківщина) — громадянське по­чуття, змістом якого є любов до батьківщини, готовність пожерт­вувати заради неї своїми інтересами чи навіть життям, повага до її історії, культури, традицій, мови.

Це соціально-політичне явище, яке може наповнюватися новим сенсом за умови зміни соціальних та історичних умов на різних етапах розвитку держави. І як будь-яке почуття, на особистому рівні патріотизм може набувати різного забарвлення — стражденного, жертовного, емоційно-піднесеного, спокійно-ділового… Патріотизм може виявлятися в ейфорійних нападах за надзвичайних подій (радісних чи трагічних), а може супроводжувати людину все життя як усвідомлена спокійна відданість своїй Вітчизні. Людина може вкладати свій особливий сенс у поняття патріотизму, але всіх справ­жніх патріотів об’єднує бажання, щоб рідна країна була незалежною, сильною та квітучою.

Види патріотизму

Територіальний, або місцевий, патріотизм ґрунтується на лю­бові до малої батьківщини, тобто до того місця на землі, де людина народилася, або прожила значну частину свого життя, до місцевості, ландшафту, клімату. Це також відданість місцевій громаді, вклю­ченість в громадське життя того населеного пункту, який людина вважає рідним. Негативним крайнім проявом такого виду патріотиз­му є хуторянство, за якого людина замикається в межах свого міста чи села, концентрується на місцевих проблемах, не заглядає за межі свого «хутора», відсторонюється від загальнонаціональних проблем, позбавлена державницького погляду.

Етнічний патріотизм ґрунтується на відчутті приналежності до своєї національності, на палкій любові до рідної історії, природи,

мови, культури, традицій. Етнічний патріотизм не варто плутати з шароварщиною, яка обмежується народними гуляннями та зо­внішньою атрибутикою, що пов’язана з державною символікою та національним одягом.

Етнічний патріотизм практично ідентичний націоналізму у його м’яких поміркованих проявах. Крайні негативні варіанти етнічного патріотизму виявляються у радикальних течіях націоналізму, які пропагують зверхність національних інтересів над загальнолюд­ськими, особливий статус титульної нації, етнічну нетерпимість. Так само до крайніх проявів можна віднести шовінізм — пропагування національної переваги одного народу над іншими з метою обґрун­тування права на їхню дискримінацію і пригнічення (притаманне імперіям) та ксенофобію — різке несприйняття всього чужого та не­звичного: культури, мови, поведінки, манери спілкування.

Державницький патріотизм ґрунтується на відданості своїй державі, її побудові, захисті територіальної цілісності. Такий вид патріотизму об’єднує в любові до держави представників різних народів, що є громадянами країни, сприяє формуванню єдиної політичної нації. У найгірших, крайніх проявах тяжіє до імперського патріотизму, який панує в тих державах, які націлені на завоюван­ня земель і підкорення інших народів.

«Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе». Михайло Грушевський

Не плутайте поняття «країна», «держава» та «влада»

Поняття країни пов’язане з територією, ментальністю населення, мовою, звичаями. Це значною мірою географічне, історичне та со­ціокультурне поняття. Країна може перебувати під владою іншої держави. А держава завжди суверенна і самостійна. Держава — це політичне утворення з чітко визначеними кордонами, що має верховну владу і правові норми (закони), державну мову, власну валюту та державну символіку (герб, прапор і гімн), і де проживають громадяни цієї держави.

Коли мова заходить про любов до Батьківщини, дехто каже: «Я не можу бути патріотом. Що я бачив від держави? Вона не дала мені роботи, житла, можливості отримати освіту, достойної заробітної плати чи пенсії, пільг, дешевих комунальних послуг, гарних доріг і ком­фортних умов проживання…». У цьому випадку людина має на увазі діяльність влади, адміністративної машини, конкретних керманичів у певний історичний момент. Можна бути палким патріотом і одно­часно тверезо оцінювати діяльність владних структур. Сліпа любов до будь-якої влади культивується при тоталітарних режимах і не має нічого спільного з істинним патріотизмом. Так само важко назвати патріотом людину, яка повністю віддається споживацьким настроям і не готова працювати, самотужки вибудовувати своє життя, щось у собі міняти, поступатися своїми інтересами задля спільного блага.

«Не питай, що твоя батьківщина може зробити для тебе, запи­тай, що ти можеш зробити для своєї батьківщини». Дж. Кеннеді

У кожному жарті…

Саркастично-жартівливу класифікацію патріотизму дав Михай­ло Епштейн, російський філософ, культуролог і літературознавець (принагідно згадаймо, що він засудив російську збройну агре­сію проти України) — рос.: ура-патриотизм, увы-патриотизм, ай-люли-патриотизм, угу-патриотизм, вау-патриотизм, ха-ха-патриотизм, ну-ну-патриотизм, цыц-патриотизм… Дозволимо собі запропонувати аналогічну класифікацію вітчизняних патріотів, додавши трохи українського колориту та національної ментальнос­ті. Безумовно, у наших душах живе дещиця кожного з цих патріотів. Питання лише в тому, який саме домінує…

«Героям слава!»-патріоти — скрізь бачать «перемогу», акцен­туються на позитивних моментах минулого і сьогодення. Формують уявлення про українців як героїчну націю переможців.

«Ганьба!»-патріоти — скрізь вишукують «зраду» і волають про те, що все погано і буде ще гірше.

«Най повиздихають!»-патріоти — повсякчас вишукують вну­трішніх і зовнішніх ворогів, через яких в Україні все погано.

«Ой, бідні ми, бідні»-патріоти — акцентуються на трагічних сторінках історії, формують в українців синдром жертви, підсвідомо налаштовують, що ніколи в Україні не буде переможних часів.

«Ой, ненько Україна, мова солов’їна»-патріоти — сентимен­тальні, емоційні, схильні до екзальтації, сліз зворушення та прони­кливих високих слів.

«Ой гоп гопака, або вишиваночка моя»-патріоти — захоплю­ються зовнішньою атрибутикою та шароварництвом: символікою, національними костюмами, святами в етнічному стилі тощо.

«Бла-бла»-патріоти — спекулюють поняттям патріотизму в своїх цілях або ж говорять гучні слова та виголошують загальноприйняті гасла просто тому, що так прийнято.

«Аде мій пиріжок?»-патріоти — чекають на якусь винагоро­ду за свою відданість: «Я тебе, Україно, любив, захищав, на Майдані за тебе стояв… Давай тепер розраховуйся».

«Та невже?»-патріоти — ставляться до будь-яких успіхів і пере­мог із недовірливим (хоч і радісним) здивуванням, схильні до сумні­вів, чи українці дійсно чогось таки варті.

«Ще подивимось…»-патріоти — вичікують і оцінюють свою Бать­ківщину з точки зору, чи ще «заробить» вона їхню любов і повагу.

«Хіба ми гідні?»-патріоти — нав’язують думку, що звання патрі­ота треба заслужити якимись особливими діями, вважають, що кра­ще себе патріотом не називати, бо цього гідні лише одиниці.

«Еге ж»-патріоти — байдужі, ліниві, пасивні обивателі, що вва­жають себе патріотами, не замислюючись над тим, до чого це їх зобов’язує.

«Та ні»-патріоти — з різних причин приховують свої патріотичні почуття: не люблять гучних слів; підлаштовуються під своє оточення; не хочуть бути «такими, як усі»; так висловлюють свій протест проти тих, хто спекулює на понятті патріотизму, тощо.

«Подумаймо!»-патріоти — розважливі, свідомі, схильні до ана­лізу, конструктивної критики та тверезого погляду на історію країни, ментальність українців, дії влади тощо.

«До роботи!»-патріоти — просто працюють, акцентуючись на суспільно корисних, важливих, добрих справах, необхідних для розвитку громадянського суспільства та держави в цілому.

Дієвий патріотизм

Любов до Батьківщини у будь-якій формі гідна поваги і уваги. Але найбільш прогресивним завжди залишатиметься дієвий патріо­тизм — патріотизм дії, а не слова.

«Патріотизм — це не вибух емоцій, а спокійна і міцна відданість, що триває впродовж усього життя людини». Едлай Стівенсон

Завдання дієвого патріотизму

Особистість. Бути цивілізованою, достойною, порядною людиною, гідною поваги. Мати добрі манери. Вміти себе поводити в публічних місцях. Не засмічувати довкілля. Чесно сплачувати по­датки і комунальні послуги. Вести здоровий спосіб життя. Працю­вати над собою, розвиватися і самовдосконалюватися. Поділяти демократичні цінності. Поважати звичаї та культуру співвітчизників усіх національностей. Опановувати новітні технології. Мати пози­тивне, конструктивне налаштування. Поважати державну символіку та національне вбрання. Вчити та вдосконалювати українську мову. Знати історію та традиції рідного краю.

Сім’я. Дбати про рідних. Приділяти їм увагу. Робити їх щасли­вими. Забезпечувати їм достойне життя. Виховувати в дітях якості цивілізованої людини і патріота.

Робота. Чесно та сумлінно виконувати свої обов’язки за місцем роботи. Професійно зростати. Не вдаватися до корупційних дій. Ввічливо і з повагою ставитись до колег та людей, з якими доводить­ся спілкуватися — клієнтів, відвідувачів тощо.

Мала батьківщина та місце проживання. Не забувати про місце свого народження, пишатися своїм походженням. Любити та поважати місто чи село, де доводиться жити. Бути соціально активними, долучатися до життя місцевої громади. Протидіяти не­справедливості. Розуміти, як функціонує місцеве самоврядування. Робити суспільно корисні справи. Займатися волонтерством. Допо­магати землякам, які цього потребують.

Країна. Відчувати себе громадянином своєї держави. Розмеж­овувати любов до Батьківщини і ставлення до її влади. Вміти ставити державні інтереси вище власних, особливо у складні часи. Бути готовими захищати свою Вітчизну, допомагати воякам, сприяти збереженню цілісності держави.

Весь світ. Поділяти та відстоювати загальнолюдські цінності. Достойно представляти свою країну за кордоном. Орієнтуватися в міжнародній політиці. Розуміти місце України в загальних гео­політичних процесах. Долучатися до розв’язання проблем, що за­чіпають масштаби всієї планети (збереження рідкісних видів рослин та тварин, боротьба з загальною засміченістю, турбота про чистоту водойм тощо).

Патріотизмчи космополітизм?

Коли ми говорили про весь світ, то деякою мірою зачепили таке поняття, як космополітизм.

Космополітизм — це ідеологія, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним пробле­мам. Космополіт, або людина світу, — це той, хто ідентифікує себе більше за приналежністю до людства, аніж до окремої нації.

Раніше патріотам традиційно протиставляли космополітів як тих, хто зневажає своє коріння, нехтує національними інтересами. Сучасні процеси глобалізації призвели до того, що поняття космопо­літизму вже позбавлене такого негативного забарвлення. Науково-технічний прогрес, розвиток міжнародних транспортних систем, такі новітні комунікаційні засоби, як інтернет, Google і Facebook, руй­нують кордони, об’єднують народи світу, полегшують спілкуванняі взаєморозуміння між людьми із найвіддаленіших куточків планети Земля.

Успішно діють міжнародні платіжні системи. Все більших масштабів набувають міжнародний поділ праці, трудова міграція, стандартизація законодавства. Відбуваються процеси інтернаціона­лізації, всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації, людей об’єднують спільний духовний спадок, необхід­ність всім миром вирішувати кліматичні та екологічні проблеми…

І як відданість своїй сім’ї не заважає людині бути патріотом своєї країни, так і любов до своєї держави не заважає відчувати свою при­належність до всього людства.

«Хоч найкращі здобутки культури родяться лише на національ­ному ґрунті, проте людство — це єдиний організм, і йому весь час необхідний кровообіг ідей. Самоізолювавшись, жоден народ не створить своєї власної культури». Іван Коваленко

Тому не будемо протиставляти космополітів патріотам. Антиподи патріотів — це яничари (в перен. значенні): ренегати, зрадники, за­проданці, завзяті прислужники ворогів держави та манкурти — без­душні рабські створіння зі стертою історичною пам’яттю, що забули свою батьківщину, мову та історію (за тюркською міфологією). Але таких стає все менше й менше в нашій державі.

Сучасний український патріотизм — це прикмета новітньої української ментальності. Любов до своєї Батьківщини сьогодні притаманна українцям як політичній нації, громадянам незалежної суверенної держави Україна. Демонструвати свій патріотизм стало модно, українці навчилися пишатися своєю країною, поважати дер­жавну символіку, стильно і з гордістю носити національне вбрання. Українська мова все частіше звучить у побуті, на вулицях і в тран­спорті. Ми оберігаємо Батьківщину своєю любов’ю, а вона дарує нам сенс життя. Слава Україні!

Стаття із журналу "Фармацевт Практик"

Дата публикации: 9 Ноября 2018

Нравится